Другий великої здравницею Львівщини є курорт Моршин. 82 км відділяють його від Львова, 100 км - від Івано-Франківська, 45 км - від Дрогобича і 14 км - від Стрия.
Бальнео-питний курорт розташований у мальовничій місцевості на висоті 340 м над рівнем моря. Велика територія оздоровниці розкинулася по обох берегах гірської Березниця - притоки річки Стрий.
Клімат курорту м'який. Весна рання, літо і осінь теплі, зима помірна. Найтепліший місяць - липень, середньомісячна температура якого досягає + 17 ° С. Весна починається в кінці березня, похолодання настає в кінці жовтня. Кількість атмосферних опадів за рік становить близько 700 - 750 мм.
Таким чином, кліматичні умови курорту дозволяють на протязі року добре використовувати природні чинники, що доповнить загальний комплекс лікувальних заходів.
Річки, ліси, багаті дичиною, ягодами, грибами, затишні галявини та захищені від вітрів схили - все те, що необхідно для проживання людей, є на Прикарпатті. Мабуть, далекі предки Моршинці належним чином оцінили ці зручності. Археологічні відкриття свідчать, що територія, де розташовується тепер курорт, була заселена ще в кінці кам'яного віку, тобто близько 10-6 тисяч років тому.
Перша ж письмова згадка про населений пункт знаходимо в судовому записі від 2 січня 1482 р., де зазначено, що Моршином та навколишніми селами володів український шляхтич Юхно / Юрій / Нагваздан. У той час прикарпатські землі входили до складу Польського королівства.
За що дійшли до нас даними відомо, що ще в XV ст. мешканці Моршина звернули увагу на незвичайні властивості природних місцевих джерел. Однак освоювалися дари природи повільно.
У глиб століть йде промисел прикарпатських селян, що добували з Самовиливні джерел мінеральної води кухонну сіль для власного користування і продажу. Користувалися простим способом. З кріплених дерев'яними зрубами колодязів діставали ропу, стікає по жолобах в металеві котли, в яких випарювали сіль. На такий солеварню трудилося вісім осіб: двоє черпали з колодязів ропу, двоє варили сіль, ще по два заготовляли дрова і виконували обов'язки писарів.
Подібні солеварні підприємства іменувалися жупой, або лазнею, тому ліс у південно-східних околицях Моршина, де розміщувалися солеварні, отримав назву банного, а село між Лисовичі та Моршином - Баня Лисовицька.

У 1538 р. власники Моршина шляхтичі Бранецькі, зацікавившись селянським промислом, домоглися від королівської канцелярії дозволу на відкриття соляних шахт. Було викопано п'ять шахтних колодязів для видобутку ропи. Але розрахунки Бранецькі розбагатіти не виправдалися сіль виявилася гіркою, непридатною для вживання в їжу. Джерела та шахти були закинуті. Якби здогадувалися невдачливі добувачі, від чого вони відмовляються. Але тоді вони не могли знати, що гіркий присмак дає мірабіліт / сірчано-натрієва сіль /, який ще не був відкритий. Німецький лікар І. Р. Глаубер здобув його хімічним шляхом 120 років по тому. Ще пізніше складові знаменитої глауберової солі були підтверджені в мінеральній воді моршинських джерел.
Невдача Бранецькі, однак, не вплинула на селянський промисел. Він не згас, хоча і не став достатньою мінеральною базою для розвитку Моршина, який і далі залишався убогим поселенням. Так, в 1692 р. в ньому налічувалося 12 дворів. Мабуть, село не представляло цінності для своїх панів, бо вони легко поступалися його один одному. В архівних документах миготять відомості, що характеризують злиденне становище місцевих селян в 1820 р., наприклад, в селі налічувалося 48 будинків, 12 сімей були бездомними. Після скасування кріпосних повинностей у 1848 р. в Моршині нараховувалося 250 мешканців, були млин і корчма, а школи не було.
У 1875 р. через Моршин та навколишні села була прокладена залізнична лінія Стрий-Станіслав (нині Івано-Франківськ), а в самому Моршині, в урочищі Вигадовка, побудована залізнична станція. Це пожвавило економічне життя. У заможних городян королівства з'явився підвищений інтерес до красивих куточків природи на Прикарпатті.
Черговий власник Моршина заповзятливий купець Боніфацій Штіллер, вирішив на такому інтересі підзаробити. У газетах, що видавалися у великих містах Галичини, Штіллер помістив оголошення про відкриття у Моршині кліматичного курорту для лікування хворих на туберкульоз легень. Лікарі В. Пясецький та С. Дзіковський, запрошені підприємцем, почали створювати тут заклад для клімату - і водолікування за зразком існуючих лікарень, які на той час були вже модними і приносили немалі прибутки господарям. Відкриття такого закладу в Моршині, як курортного сезону взагалі, планувалося на другу половину червня 1877 р., проте відбулося лише в травні 1878 р. - після того, як С. Дзіковський доповів про можливість організації курорту на засіданні «Бальнеологічної комісії» у Кракові.
Деяка упередженість офіційних осіб до затії Штіллера остаточно розвіялася після відвідування Моршина лікарем Лютостанський з інспекторською перевіркою. Він дав позитивний висновок про можливості курорту, зазначивши, що тут є приміщення на 12 ванн, три житлових будинки для приїжджих, дерев'яний водопровід. Інспектор звернув увагу на три джерела з гірко-соленою водою.
Таким чином, 1878 рік став роком першого офіційного лікувального сезону в Моршині з відкриттям «Закладу для лікування грудних захворювань». Примітно, що з цього часу мінеральні води моршинських джерел стають об'єктом дослідження учениххіміков, до них проявляється все більший і більший практичний інтерес.
У 1879 р. очищені і упорядковані два шахтні колодязі, названих іменем власників курорту - Штіллера і його дружини, - джерела «Боніфацій» та «Магдалина» (нині джерела № 1 і № 2). Тоді ж виявлено ще одне джерело, що дає слабомінералізовану воду (нині джерело № 4), а в околицях Моршина - торф'яна грязь («боровина»).
Перший хімічний аналіз мінеральної води (розсолу, ропи) джерела № 1 опубліковано професором Львівського університету В. Радзишевським в 1881 р.
В сезон 1880 р. воду мінеральних джерел почали використовувати для мінеральних (рапниє) ванн, а торф'яну грязь - для грязевих ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязевих курортом.
З ропи, шляхом виморожування, почали видобувати лікувальну гірку (глауберову) сіль, яка надходила в продаж. Продавалася також брикетована торф'яна грязь - "Моршинська мурашина боровина». У 1880 - 1881 р.р. зробили перші спроби внутрішнього вживання вод джерела «Боніфацій», які, мабуть, виявилися успішними, оскільки з 1883 р. вода цього джерела продавалась у пляшках.
Важко захворів Б. Штіллер в 1881 році, заповівши право власності на курорт суспільству галицьких лікарів з умовою, що прибутки будуть використані для надання допомоги вдовам та дітям-сиротам лікарів. Після смерті Штіллера курорт животів. Суспільство не дуже піклувалося про розширення його бази. Воно віддавало в оренду не тільки угіддя (землю і ліс), але і курортний заклад, право на виробництво гіркої солі. Але, незважаючи на це, курорт користувався популярністю. Про нього знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. У рекламних проспектах на початку XX ст. Моршин порівнювали з популярними європейськими курортами, називали його «Галицьким Спа» і «Галицьким Карлсбадом».
Про лікувальні властивості моршинської води та солі писав в ті роки російський дослідник Б.М. Шапіро, прирівнюючи їх до вод відомих тоді німецьких, угорських та чехословацьких курортів.
Відвідавши влітку 1890 р. з науково-дослідницькою метою декілька сіл Стрийського повіту, видатний український письменник, революціонер-демократ Іван Франко писав і про «купальному закладі Моршина», про зустрічі з місцевими селянами.
Не отримуючи від курорту бажаних прибутків, правління товариства галицьких лікарів вирішило продати Моршин, але перешкодила цьому перша світова війна.
У 1915 р. околиці Моршина стали ареною воєнних дій. Курорт прийшов у повний занепад. Збанкрутіле суспільство галицьких лікарів вимушене було після війни здати його в оренду акціонерному товариству «Курорти польські». Відчувши гарну здобич, нагрянули сюди десятки ділків-підприємців та комерсантів. Отримуючи прибуток, вони вивозили гірку сіль, брикет ^ боровини і навіть воду в США, Англію, Румунію та інші країни, спекулювали земельними ділянками. Для багатих людей ставало престижним побудувати дачу або віллу в Моршині та його околицях. Таких котеджів з претензійною назвою «Вавель», «Оріон», «Італія», «Патрія», «Білий двір», «Європа» з'явилося тоді дуже багато. У 30-і роки були побудовані водо-і грязелікарня, інгаляторій, «Курортний дім» (нині санаторій «Мармуровий палац»). Житлові будинки, лікувальні заклади і навіть мінеральні джерела були власністю окремих приватних осіб.
Корінні мешканці Моршина не користувалися благами курорту, вони не мали права навіть використовувати ропу в лікувальних цілях.
Споконвіку зазнавало місцеве українське населення соціальний і національний гніт. Але іноземним поневолювачам не вдавалося придушити його волелюбний дух. Ніколи не згасало полум'я народного гніву. Завжди пам'ятали Моршинці своїх заступників - відважних опришків на чолі з народним улюбленцем і героєм Олексою Довбушем. Більше восьми років (в 30-40-х роках XVIII ст.) На території Західної України, в Закарпатті та на Буковині діяли опришки.
Недалеко від Моршина в селі Бубнище серед диких скель був один з таборів Довбуша. Ці скелі з тих пір називають Довбушевими. Зараз вони оголошені заповідними як пам'ятник природи та історії. Перекази про народного героя передаються з покоління в покоління.
Бурхливий на той час розвиток в 30-і роки XX століття курорту разом з інженерною інфраструктурою, благоустроєм було повторно перервано в 1941 році початком другої світової війни та окупацією галицьких курортів фашистською Німеччиною. Більше трьох років розоряли Моршин гітлерівські загарбники. Вони розграбували цінне медичне обладнання здравниць, розстріляли близько сімдесяти мирних жителів, десятки людей були відправлені на каторжні роботи до Німеччини. Відступаючи, фашисти підірвали електростанцію, водогрязелікарню, знищили більше половини санаторних і житлових приміщень.
І знову, після 4 серпня 1944 року - дня визволення Моршина від німецько-фашистських загарбників, починається напружена робота по відновленню всього, що було зруйновано війною. У короткий термін були відновлені вокзал, електростанція, інші установи, відкрилися школа і бібліотека. Почалося планомірне відродження курорту: відбудовувалися санаторні корпуси, ремонтувалося і восстанавлі ¬ валось складне водопровідне господарство, поверталися до ладу джерела мінеральних вод. У цій великій і складній роботі вагому допомогу прикарпатської оздоровниці надали промислові підприємства та організації України та всіх, на той час, республік колишнього Союзу РСР.
У її адресу надходила діагностична та лікувальна апаратура, будівельні матеріали і обладнання. За направленням союзного і республіканського міністерства на курорті стали працювати кваліфіковані фахівці - лікарі, інженери. Для надання консультативної допомоги відряджалися наукові співробітники Українського науково-дослідного інституту курортології та Інституту геології АН Української РСР. Вчені та медики почали вивчати природні лікувальні фактори, упроваджувати нові методи діагностики і лікування, науково обгрунтовані і перевірені на великому досвіді провідних російських та українських курортів.
На початок 50-х років на Моршинському курорті було дев'ять санаторіїв. У цей час його оздоровниці могли приймати на лікування до 15 тисяч чоловік в рік. Лікувальну роботу очолило Моршинське курортне управління МОЗ Української РСР. Наукова рада при курортному управлінні керував науковою діяльністю лікарів.
У 1956 - 1960 роки курорт Моршин підпорядковувався Трускавецькому територіальному управлінню курортами, санаторіями та будинками відпочинку Міністерства охорони здоров'я Української РСР. У цей час деякі невеликі оздоровниці були об'єднані, в результаті чого утворено шість санаторіїв. Всі вони разом могли прийняти майже дві тисячі осіб одночасно.
Важлива подія в житті здравниць Україні відбулося в травні 1960 р.: санаторії і будинки відпочинку перейшли у відання профспілок. На Моршинському курорті відразу ж почалося переоснащення спальних та лікувально-діагностичних корпусів, були намічені перспективні плани подальшого розвитку інженерно-технічних служб, розроблялися проекти нової водогрязелікарні, курортної поліклініки, їдальні лікувального харчування, житлових будинків, спальних корпусів, загальнокурортного Палацу культури, бювету мінеральних вод та інших об'єктів соціально-культурного призначення. Великі асигнування профспілки виділяли на подальший благоустрій території, на вирішення питань водо-, електро-та газопостачання. Здійсненням цих планів з вересня 1965 по грудень 1991 р. займався Прикарпатський територіальний рада з управління курортами профспілок (нині Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»), у віданні якого, крім курорту Моршин, знаходяться санаторії «Великий Любінь», «Немирів» , «Роздол» та «Львів», а також ряд лікувально-оздоровчих установ Івано-Франківської області (санаторій «Черче» і «Водограй»),
Зусилля курортної ради у цей період були спрямовані на об'єднання існуючих і створення нових загальнокурортних лікувально-діагностичних служб у Моршині. Так, при курортній поліклініці відкрито загальнокурортні біохімічна і бактеріологічна лабораторії ¬ рії, стоматологічне відділення, кабінети функціональної діагностики серцево-судинної системи та лікувальної фізкультури. При санаторії "Мармуровий палац» в 1966 році відкривається експериментальна лабораторія, працівники якої вивчають механізм дії мінера ¬ льних вод на організм тварин у нормі і при експериментальній патології шлунку. При санаторії «Дністер» у 1974 р. почала працювати загальнокурортна лабораторія радіоізотопної діагностики захворювань печінки, нирок, щитовидної залози, в 1975 р. - кабінет реографії, в 1977 р. - кабінет функціональної діагностики захворювань органів травлення, лабораторія імунологічних методів дослідження і вітамінології, рентгеноендоскопіческое відділення, у 1986 р. - кабінет ультра-звукової діагностики з використанням апарату АЛОК ЛТД-260.
У 70 - 80-ті роки розгорнулося інтенсивне будівництво багатьох курортних об'єктів. У Моршині побудовані і введені в експлуатацію пансіонат "Озерний" на 260 місць, їдальня лікувального харчування «Здоров'я» на 800, кінотеатр на 450, Палац культури з глядацьким залом на 700 місць, загальнокурортної бібліотекою і танцювальним залом, сучасне унікальна будівля бювету мінеральних вод на 6 тисяч людей одночасного відвідування. Серед найважливіших об'єктів - санаторний комплекс «прописок» («Пролісок») для батьків з дітьми, введений в експлуатацію в 1979 році.
Кількість місць в санаторно-курортних установах до кінця 1986 року збільшилося майже на 2 тисячі і становила понад 4 тисяч. Тільки за 1976 - 1980 роки працівники курорту отримали понад 400 упорядкованих квартир, споруджений дитячий комбінат на 280 місць. За два десятки років на будівництво та розвиток курорту було виділено більше 40 мільйонів рублів. На ці ж цілі освоюється понад 10 мільйонів рублів в 1981 - 1985 роки.
У ряді новобудов загальнокурортна бальнеогрязеозокеритолечебница, в ванном, озокеритне і електрогрязевих відділеннях якої застосовуються сучасні засоби механізації та автоматизації виробничих та лікувальних процесів, значно полегшують працю обслуговуючого персоналу. Прикрасило курорт велика будівля залізничного вокзалу. У 1984 році введено в експлуатацію їдальня лікувального харчування на 1000 місць для хворих курортної поліклініки. Багато уваги приділяється вирішенню соціальних проблем, серед яких на першому місці - забезпечення житлом працівників курорту і обслуговуючих його допоміжних підприємств і організацій. Новими висотними багатоквартирними будинками забудовується прилеглий до курортної зони мікрорайон. Тут споруджено чотири будинки, де отримали благоустроєне житло більше 330 сімей. У 1986 р. здано в експлуатацію гуртожиток на 232 місця, універсам.
Темпи розширення курорту не знижуються. У 1985 р. розпочато спорудження першої черги готельного комплексу для хворих курортної поліклініки на 400 ліжок (нині санаторій «Лаванда»), в перспективних планах - будівництво нової курортної поліклініки на 3000 хворих одночасного обслуговування, у тому числі відділення для батьків з дітьми на 500 чоловік , клубу-їдальні на 1000 місць для санаторію «Світанок», лікувально-плавального басейну з загальнокурортними кабінетами масажу, другої черги готельного комплексу на 800 місць для хворих, які прибувають на лікування за курсовкам та інші об'єкти соціально-культурного призначення. В кінці 80-х років намічалося будівництво дитячого санаторію на 360 ліжок Міністерства охорони здоров'я України.
Моршинський курорт відрізняється хорошою організацією культурного дозвілля.